Російська агресія проти України створила не тільки політичну та безпекову кризу, а й енергетичну. Через тривалість війни та репутаційні ризики, багато країн, що донедавна були на “газовій голці” рф, почали відмовлятися від її енергетичних ресурсів. Зокрема Болгарія, що була залежна від російського газу на 90%, відмовилася від нього, та почала постачання газу з Азербайджану. У пошуках швидкого замінника, все більше держав озвучує свою готовність відновити атомні потужності та навіть побудувати нові енергоблоки. Водночас в атомної енергетики є як позитивні, так і негативні аспекти використання.
Разом з експертами — Анастасією Скок, екологічною директоркою ГО “SaveDnipro” та Яном Хаверкампом, старшим експертом з атомної енергетики та енергетичної політики, радником з радіаційного захисту Greenpeace, — спробуємо розібратися в тому, чи хороше рішення збільшувати кількість АЕС з метою подолання енергетичної кризи.
На фоні того, як Президент США виділив 21 мільярд доларів із фінансового бюджету на 2023 рік на ядерні та водневі програми, а Канада випустила власний план дій з впровадження малих модульних реакторів, про атомну енергетику все більше говорять як про “зелений” спосіб отримання енергії. Атомну енергетику називають 2-м найбільшим джерелом електроенергії з низьким виділенням вуглецю. Й цьому сприяє ще й те, що у 2022 році Європарламент визнав газ та атомну енергетику “зеленими” за умови дотримання жорстких вимог. Так, усі європейські АЕС мають перейти на так зване аварійно-стійке паливо до 2025 року.
Отож, “друге дихання” атомної енергетики відкрилось під егідою того, що атомні енергоблоки майже не викидають вуглекислий газ під час генерації та вписуються у політику вуглецевої нейтральності, оголошеної у Європейському зеленому курсі. Проте не коректно вимірювати викиди парникових газів тільки під час роботи енергоблоків, адже для будівництва атомних електростанцій потрібна величезна кількість бетону та сталі, при виробництві яких не тільки виділяється величезна кількість СО2, а й забруднюється атмосфера дрібнодисперсним пилом та іншими шкідливими речовинами.
Окрім того, вплив будь-якого способу виробництва енергії на навколишнє середовище не можна оцінювати тільки за викидами під час роботи електростанції. Потрібно враховувати всі стадії — від видобутку потрібної сировини, до утилізації/зберігання відходів. Генерація енергії на теплоелектростанціях — це не тільки спалення вугілля, а і його видобуток, перевезення, утилізація золи та рекультивація закритих шахт, кар’єрів та місць видалення відходів.
Те саме і з ядерною енергетикою, потрібно враховувати етапи видобутку та перероблення уранової руди, фабрикації палива, його транспортування та утилізацію або зберігання відпрацьованого ядерного палива. Одне з досліджень вчених із Сіднейського Університету свідчить, що викиди парникових газів від ядерної енергетики варіюються від 10 до 130 грамів CO2 на кіловат-годину енергії, в середньому 65 г на кВт-год — або приблизно стільки ж, скільки вітрова енергія. Для порівняння, вугільна енергетика має викиди близько 900 г/кВт/год, а газова – близько 450 г/кВт/год. Близько 15-25% парникових викидів атомної електростанції відбувається від будівництва, обслуговування та виведення з експлуатації АЕС. Значення емісій від атомної енергетики можуть змінюватися у широких межах, в залежності від типу використовуваної сировини, довжини логістичного ланцюга тощо.
Використання урану також має свої особливості. Від видобутої уранової руди потрібно відділити так звані “хвости” — їх виходить дуже багато, оскільки з 1 тонни руди в середньому виходить близько 1,5 кг урану. Тобто на цьому етапі вже з’являється 998,5 кг відходів, що зберігаються у вигляді териконів, або як шлак у хвостосховищах. До відома, саме відходів видобувної галузі в Україні генерується найбільше. Звичайно, всі ці відходи потребують подальшого управління — спеціального зберігання, моніторингу впливу на довкілля, утилізації.
Відпрацьоване ядерне паливо залишається високорадіоактивним, та містить плутоній, цезій, стронцій та йод. Звичайно, такі небезпечні речовини потрібно утилізувати та убезпечувати, проте зараз для них не існує загальноприйнятого способу перероблювання чи використання. Тільки у 2023 році з’явилася перша у світі компанія, що подала план ліцензування проєкту установки з переробленого ядерного палива. Американські розробники обіцяють, що їхня технологія дозволяє перероблювати відпрацьоване паливо приблизно на 95%. Нині ж людство лише зберігає відпрацьоване ядерне паливо у сховищах, проте термін їхнього використання до 100 років, й врешті цю проблему доведеться розв’язати.
Нині у світі існують різні підходи до управління ядерними відходами. Зокрема, правила Європейського союзу вимагають, щоб усі країни, що входять до союзу, мали національну політику поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами. У ЄС було досягнуто прогресу в безпечній утилізації відходів дуже низької та низької активності, і наразі Фінляндія, Франція та Швеція обрали місця для глибокого геологічного захоронення відходів середнього та високого рівня активності з цивільних об’єктів. Цілком імовірно, що вони відкриють перші сховища для такого роду відходів між 2024 і 2035 роками.
Також більшість типів АЕС потребують великої кількості води для охолодження енергоблоків. Станції із градирнями у середньому використовують 75 тис. літрів води на хвилину, а станції без градирень використовують до 1,9 мільйонів літрів на хвилину. Зазвичай біля АЕС будують закриті водойми із вищою на 5-10 градусів температурою та штучною екосистемою. Власне, саме про таку водойму-охолоджувач біля Запорізької АЕС багато говорили восени 2022 року, оскільки, через зупинку енергоблоків, температура води впала та почалася масова загибель риби, що в ній мешкала. Більше про це можна прочитати у нашому матеріалі.
“Важливо звертати увагу не тільки на небезпеку експлуатування станцій та умови захоронення або утилізації відпрацьованого ядерного палива, а ще й на ресурсомісткість галузі. На противагу ідеям про “чисту зелень” АЕС, що просуваються міжнародними лобістами атомної енергетики, на порядок денний вийшла проблема обсягів питної води, що використовується станціями в процесі видобутку електроенергії. Україна забезпечена питною водою в недостатній мірі, а розташування АЕС на найбільших водних артеріях тільки ускладнює ситуацію”, — додає Анастасія Скок, екологічна директорка ГО “Save Dnipro”.
Ян Хаверкамп, старший експерт з атомної енергетики та енергетичної політики, радники з радіаційного захисту Greenpeace, також зазначає, що: “Ядерна енергетика, безсумнівно, не є циркулярною технологією. Вона ніколи не підпадала під будь-яке визначення стійкості, і ніколи не підпадатиме”.
Попри сучасні системи безпеки на атомних електростанціях, що розроблені із врахуванням досвіду Чорнобиля та Фукусіми, ризик ядерних аварій залишається. Особливо гостро це питання постало із початком повномасштабного вторгнення в Україну, коли російські війська зайшли у Зону відчуження, а потім захопили Запорізьку АЕС.
Світ та відповідні міжнародні організації були абсолютно не готові до того, що атомні електростанції можуть стати важелем впливу та шантажу у війні. Зараз російська сторона не тільки окупувала та намагається керувати найбільшою в Європі атомною електростанцією, а й здійснює додатковий тиск на міжнародну спільноту, обстрілюючи енергетичну інфраструктуру в Україні. Як ми писали раніше, особливість АЕС полягає в тому, що вони маломаневрові, і якщо вироблену електроенергію не можна передати споживачу, то енергоблоки потрібно зупиняти. Й оскільки кількість запусків енергоблоків закладають вже під час їх проєктування, такі зупинки сильно впливають на безпеку експлуатації АЕС.
Ян Хаверкамп також прокоментував ситуацію із ядерною безпекою на АЕС: “Nuclear Transparency Watch та Greenpeace запропонували Європейській комісії та ENSREG перейняти досвід Запорізької АЕС для технічного вдосконалення всіх атомних електростанцій у Європі та за її межами, щоб зменшити ці типи ризиків. На нашу думку, це має бути зроблено у формі подібних ядерних стрес-тестів. Кожна атомна електростанція протягом свого терміну експлуатації може зіткнутися з політичною нестабільністю та війною. Можна подумати про покращення захисту внутрішнього сховища відпрацьованого ядерного палива, покращення захисту ліній електропостачання та охолоджувальної води, створення незалежних спостерігачів під час конфлікту, покращення структури зв’язку для оператора та ядерного регулятора, удосконалення заходів безпеки, удосконалення протоколів безпеки, покращення захисту та умов праці працівників. В ідеалі у майбутньому на кожній АЕС мають бути присутні незалежні спостерігачі, що гарантуватимуть дотримання безпеки”.
Перелічені негативні аспекти атомної енергетики не скасовують її переваг. Атомні електростанції здатні стабільно продукувати велику кількість енергії. До того, запасів нинішніх виміряних світових ресурсів урану (6,1 Мт) вистачить приблизно на 90 років. З огляду на це, використання АЕС може допомогти під час переходу від традиційної енергії з викопного палива, до альтернативних джерел енергії.
Відповідно до світових тенденцій атомізації енергетики, у МАГАТЕ переглянули річні прогнози, оцінивши зростання виробництва ядерної енергії на 12–40% між 2021-м і 2030-м, а також на 29–250% до 2050 року. Така розбіжність у відсотках враховує ймовірність залучення нових технологій та їх масове виробництво. Зокрема, зараз багато країн інвестує у технологію малих модульних реакторів, про які ми писали раніше.
Ян Хаверкамп, старший експерт з атомної енергетики та енергетичної політики Greenpeace, коментує ці процеси так: “У розумній та раціональній енергетичній політиці ядерна енергетика повинна бути поетапно скасована. Витрати на необхідну модернізацію наявних атомних електростанцій, а також будівництво нових, є занадто високими. Енергетична політика зараз має зосередитися на створенні системи 100% відновлюваної електроенергії приблизно до 2050 року. Окрім того, енергетична криза 2022 року мала призвести до активнішого енергоощадження в Європі, та розвитку відновлюваних джерел енергії й суміжної інфраструктури. Дискусії про продовження терміну служби застарілих атомних електростанцій і будівництво нових атомних електростанцій є відволіканням від невідкладних кліматичних заходів. Тим більше в умовах російської агресії, в якій перебуває сьогодні Україна”.
Загалом, нинішня тенденція до збільшення потужностей атомної енергетики є виправдано дискутовною. Потрібно визнати, що атомні станції, як і інші джерела енергії, мають своєї переваги та недоліки, про які не можна мовчати. Проте вони можуть бути надзвичайно ефективними у перехідний період, доки людство відмовлятиметься від викопних джерел палива та удосконалюватиме й розбудовуватиме інфраструктуру альтернативних джерел енергії.
На тлі російського ядерного тероризму важливо знати, що рівень радіації в Україні цілком безпечний для людини. Перевірити це можна у будь-який час за допомогою нашої мапи радіаційного фону.