Україна, на жаль, є однією із найбільш вразливих до довкіллєвих загроз країн Європи. Ми живемо в умовах війни, яка вже завдала довкіллю катастрофічної шкоди: тисячі гектарів забруднених земель, знищення природоохоронних територій, заміновані ліси, забруднені річки, зруйнована інфраструктура моніторингу та контролю. Зростають ризики для життя мільйонів громадян.
У такій ситуації держава має не зменшувати екологічну інституційну спроможність, а посилювати її. Проте стало відомо про плани створити «Міністерство ресурсів», в яке мають бути інтегровані Мінекономіки, Мінагрополітики та Міндовкілля. Цей намір – інституційна катастрофа для довкілля, національної безпеки та стратегічного курсу держави на європейську інтеграцію.
Міндовкілля – не «ресурсне відомство». Це – ключовий державний орган, що має бути незалежним регулятором, контролером, представником інтересів довкілля та громадського здоров’я. Інтеграція цього міністерства у структуру, яка одночасно відповідає за економіку, аграрну політику та охорону довкілля, означає нівелювання екологічних пріоритетів та постійний конфлікт інтересів у самому центрі прийняття рішень уряду.
Чому це рішення — крок назад?
- Питання якості довкілля — це питання національної безпеки. В умовах війни та повоєнного відновлення Україна має інтегрувати екологічну політику в усі сфери державного управління, що також є вимогою законодавства і національного, і ЄС. Для цього потрібне сильне, незалежне, фахове міністерство із належною інституційною спроможністю.
- Основою економічного розвитку є природні ресурси. Проте у дискусіях щодо того, де державна, комунальна чи приватна власність, забувають про власність народу України – від імені якого мають виступати органи державної влади та місцеве самоврядування, згідно з Конституцією України, Цивільним кодексом України. Власність не може використовуватися на шкоду суспільству та шкодити довкіллю. Забезпечити ці функції мусить профільне міністерство.
- Злочини проти довкілля може довести лише профільне міністерство, зокрема щодо безпрецедентної шкоди довкіллю України внаслідок війни. За даними Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, станом на 11.07.2025 року вже зафіксовано понад 9000 кейсів руйнування довкілля через дії РФ, майже 23% загальної території України все ще заміновано, а потреби на відновлення оцінюються у майже 11 мільярдів доларів. Такі виклики вимагають не скорочення, а посилення екологічних інституцій, гарантування їхньої сталості. Саме на Міндовкілля зав’язані всі ланцюги з розрахунку збитків та доведення екологічної шкоди.
- Україна зобов’язалася не тільки прийняти, але і впровадити екологічне законодавство ЄС. Оселищна та Пташина директиви, Водна рамкова директива, регулювання промислових викидів, поводження з відходами, протидія зміні клімату тощо – усе це потребує чіткого екологічного управління.
- Захист довкілля не можна підпорядковувати органам чи структурам, пріоритетом яких є розвиток економіки чи агросектору, оскільки у такій конфігурації на практиці пріоритет завжди надається економічній доцільності, а не збереженню природи. У результаті, питання довкілля системно переміщуються на другий план. Водночас, все законодавство ЄС доводить, що система охорони довкілля не тільки мусить мати рівну з економічним сектором вагу в архітектурі державного управління, але й не підлягає дерегуляції, яку постійно навʼязують деякі недоброчесні представники бізнесу, щоб уникнути європейських реформ для екологічно свідомого управління власними підприємствами або максимально їх відтягнути в часі. Проте, 1 долар вкладений на попередження екологічних ризиків економить до 15 доларів на ліквідацію наслідків аварій чи надзвичайних ситуацій – і саме це є метою екологічного регулювання діяльності виробничих підприємств.
- Окреме довкіллєве міністерство покликане не лише займатися захистом природи, а й виступати гарантом конституційного права громадян на безпечне довкілля. Це право, передбачене статтями 16, 50 Конституції України, не може бути скасоване в угоду «оптимізації» чи управлінському популізму.
- Довіра міжнародних партнерів та донорів буде втрачено. У період повоєнного відновлення міжнародна допомога залежить від прозорості, фаховості та підзвітності інституцій. Злиття Міндовкілля з іншими відомствами може підірвати цю довіру та поставити під сумнів ефективність екологічної політики.
Особливу тривогу викликає перспектива розгляду природних ресурсів крізь призму виключно економічної чи аграрної доцільності. Поєднання управління такими ресурсами з економічними або аграрними інтересами може призвести до втрати контролю за їхнім збереженням. У таких умовах природоохоронні питання ризикують поступатись пріоритетам прибутку та виробництва. За таких умов, природні ресурси починають розглядатися як інструмент для досягнення економічних цілей, що суперечить самій суті охорони довкілля.
- Невдалий попередній досвід об’єднання Мінприроди з Міненергетики, внаслідок чого сфера збереження довкілля була відкинута назад у проведенні довкіллєвих реформ на 9 місяців, не можна повторювати.
Окрім того, пропонований підхід не узгоджується із практикою країн Європейського Союзу. Станом на 2025 рік, 12 з 27 країн Європейського Союзу мають окремі міністерства, відповідальні за охорону довкілля. Це Болгарія, Естонія, Італія, Литва, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Чехія та Швеція. В Естонії, Польщі та Швеції, до повноважень цих міністерств також належать питання клімату, енергетики або підприємництва, однак екологічна політика при цьому залишається самостійною, пріоритетною і не втрачає ваги. У цих державах поєднання довкілля з енергетикою чи іншими галузями здійснене переважно в межах кліматичної політики. При цьому екологічні повноваження не тільки не скорочуються, а навпаки інтегруються в інші сфери з метою їх екологізації.
Ще 15 країн мають міністерства, де довкілля поєднане з іншими напрямами: сталим розвитком, зміною клімату, енергетикою, просторовим плануванням, транспортом або навіть сільським господарством. Водночас аналіз функцій і політичних програм цих органів свідчить, що екологічна складова залишається наскрізною та пріоритетною. Йдеться, зокрема, про Австрію, Бельгію, Данію, Ірландію, Іспанію, Кіпр, Латвію, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Португалію, Францію, Хорватію, Грецію.
Єдиною країною ЄС, де довкілля поєднане із сільським господарством з чітким пріоритетом на користь сільського господарства, є Угорщина.
На підставі викладеного, ми, представники громадянського суспільства, екологічні організації, наукова спільнота та всі небайдужі громадяни України, вимагаємо від Кабінету Міністрів України:
1. Відмовитися від планів ліквідації Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та розглянути можливість розширення штатної чисельності працівників та утворення регіональних (територіальних) підрозділів.
2. Забезпечити інституційну незалежність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, гарантувавши його повноцінну участь у відновленні держави та імплементації міжнародних зобов’язань; належним чином фінансувати участь уповноважених Focal Points.
Ми також звертаємось до Президента України, як гаранта конституційних прав, із закликом публічно підтримати збереження окремого Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, як критично важливої інституції на шляху України до ЄС та майбутнього сталого розвитку.
Природа не має політичної орієнтації, соціального статусу чи військового рангу. Вона є основою нашого життя. Той, хто ігнорує її захист, ставить під загрозу майбутнє власне, своїх дітей та нашої країни.
Олена Кравченко, директорка МБО “Екологія – Право – Людина” (ЕПЛ)
Ірина Черниш, голова ГО SaveDnipro
Тетяна Тимочко, голова ВГО “Всеукраїнська Екологічна Ліга” (ВЕЛ)
Ірина Миронова, виконавча директорка ГО “Нуль відходів Львів”
Олексій Василюк, голова правління ГО “Українська природоохоронна група”
Олександр Степаненко виконавчий директор ГО “Екологічно-гуманітарне об’єднання Зелений Світ”
Ірина Федорів, голова громадської ініціативи “Голка”
Данило Ванькович, голова громадської організації “Центр економіко-правової аналітики”
Софія Шутяк, адвокат, заступник голови комітету аграрного, земельного та довкільного права НААУ
Мартинюк Андрій, виконавчий директор ГО “Екоклуб”
Микола Рябика, Анжеліка Зозуля, Діана Попфалуші, ГО “Плато”
Рабан Катерина, голова ГО Нуль відходів Луцьк
Катерина Охріменко, виконавчий директор ГО “Флора”
Ганна Коломієць, голова ГО “Веселий Дельфін”
Софія Сидоренко, голова ГС «Український Альянс Нуль Відходів»
Дмитро Карабчук, виконавчий директор ГО “Лісові ініціативи і суспільство”
Руслан Гаврилюк, голова Національного екологічного центру України (НЕЦУ)
Наталія Гозак, директорка Грінпіс Україна
Олег Листопад, еколог ГО «Мережа захисту національних інтересів Ants»
Софія Сидоренко, голова ГС «Український Альянс Нуль Відходів»
Дмитро Карабчук, виконавчий директор ГО «Лісові ініціативи і суспільство»
Дмитро Скрильніков, голова ГО “Бюро екологічних розслідувань”
Олена Ковтун, Академія адвокатури України
Олексій Бурковський, Донецька регіональна організація Всеукраїнської екологічної ліги
Галина Олійникова ЕГО “МАМА-86” Донеччина
Наталія Урсатій, біолог, керівник гуртків натуралістичного відділу КЗ «Березівський міський ЦДЮТ»
Сергій Лиманський, науковий співробітник, завідувач відділенням “Крейдова флора” УСПЗ НАН України
Тетяна Годовська, голова ГО “Центр сучасних інновацій”Галина Проців. голова ГО «Край»